1. Теоретичні засади сталого розвитку та проблематика
аналізу соціально-економічних систем

Всесвітній самміт ООН, скликаний у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. з метою розв'язання економічних, соціальних та екологічних проблем, окреслив концепцію сталого розвитку - новітню ідеологію суспільно-господарської динаміки, вироблену 179 країнами світу, в тому числі й Україною.

У рішеннях Ріо наголошено на необхідності запровадження нових концепцій багатства та економічного зростання, що вимагає створення адекватних функцій управління та системи показників. Передбачені документами Ріо організаційні заходи включають розробку відповідної звітності для здійснення економічного аналізу та контролю за станом навколишнього природного середовища.

На жаль, результати виконання рішень Ріо через 9 років після їх ухвалення є незадовільними як в Україні, так і в інших країнах-учасницях Самміту. Вказані концептуальні завдання залишаються невирішеними, національні концепції та стратегії сталого розвитку - незатвердженими, а на практиці має місце навіть погіршення економічних, соціальних та екологічних умов у багатьох країнах та регіонах, про що наголошувалося на 19-й Спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку (1997 р.), присвяченій підведенню підсумків виконання рішень Ріо.

Відтак запровадження аналізу процесів сталого розвитку обумовлює необхідність радикального перегляду існуючих парадигм господарювання й менеджменту та їх інформаційного забезпечення.

Одним із аспектів зміни сучасної економічної парадигми на нову є поділ економічних знань на фізичну та політичну економію. Така структура економічної науки та врахування схожостей і розбіжностей між вказаними складовими є важливою з міркувань методології аналізу процесів сталого розвитку.

Адже якщо фізична економія досліджує відповідність процесів господарського буття об'єктивним законам природи, то політична економія зосереджується на процесах, що здійснюються людьми та суспільними інститутами, які мають свободу вибору. Очевидно, на схожості цих складових має базуватися гармонійний синтез цілісного економічного знання, а їх розбіжності зумовлюють необхідність підпорядкування політичної економії фізичній.

Визначальними для вказаної зміни парадигм є здобутки заснованої С.А.Подолинським та продовженої В.І.Вернадським і М.Д.Руденком української школи фізичної економії, яка є водночас і новітньою світовою науковою школою, бо не має рівних собі аналогів за більш ніж 120-літню історію існування.

З позицій цієї школи, яку доречно розглядати як філософію "вписування" економічних систем у природну сферу, суспільно-господарський прогрес досягається завдяки усвідомленому управлінню, з одного боку, процесами фотосинтезу за допомогою людської праці у землеробстві та інших сферах нагромадження живої речовини, а з іншого - процесами видобутку та перетворення покладів корисних копалин у споживчі блага.

Разом з тим слід приймати до уваги, що використання надр, особливо спалювання енергоносіїв, призводить до дедалі зростаючої ентропії, яка виснажує чи остаточно спустошує земні надра. Поряд з інтенсифікацією забруднення довкілля це обумовлює виникнення загрози омніциду (самознищення людства).

Виходячи з викладених застережень, екологічно коректними можна вважати сценарії суспільно-господарської динаміки, втілення яких спирається на засади сталого розвитку, модифіковані з позицій фізичної економії. Не зважаючи на здобутки національної економічної школи, в Україні ці засади досі не знайшли впровадження ні у вигляді концепції, ні національної стратегії, які відповідно до вимог Ріо мають бути ухваленими до 2002 р., коли в Йоганнесбурзі (Південна Африка) відбудеться черговий Всесвітній самміт ООН (Ріо + 10).

Нав'язується дискусія про те, який варіант перекладу ключового терміну sustainable development є коректнішим ("сталий", "усталений" чи "стійкий"), у той час, коли в проектах державних рішень глибинна сутність досліджуваних процесів спотворена або вихолощена, як це має місце у кількох варіантах "Концепції сталого розвитку України". Натомість у документах Ріо сталим визначено розвиток, що задовольняє потреби сучасності, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти їх потреби".

Разом з тим слід мати на увазі, що з позицій фізичної економії таке визначення є недостатнім, оскільки не приймає до уваги необхідність протидії ентропійним процесам як одній із найсуттєвіших загроз для існування прийдешніх поколінь. У зв'язку з цим з'являється потреба доповнення сутності ключового поняття "сталий розвиток" цими принципово важливими положеннями.

Враховуючи це, прийнятними слід вважати сценарії сталого розвитку, що поєднують переважання нагромадженої живої речовини (енергії прогресу) над витраченими ресурсами (ентропією) з одночасним запобіганням створенню загроз для задоволення потреб майбутніх поколінь. Передумовою запровадження пропонованих сценаріїв у практику є така декомпозиція економіки (як об'єкта аналізу), яка передбачає виокремлення в її структурі, з одного боку - реального сектора, який охоплює циркулювання товарів і товарних потоків, а з іншого - монетарного сектора, цебто грошей і грошових потоків.

Одним із способів запровадження пропонованих сценаріїв сталого розвитку у суспільно-господарську практику може стати модель екологічно та соціально орієнтованої ринкової економіки (ЕСОРЕ). Реальне приведення господарюючих систем у відповідність цій моделі охоплює комплекс заходів, які включають екологізацію, соціалізацію, маркетизацію та економізацію цих систем.

У документах Ріо наголошується, що "основною причиною постійної деградації довкілля в усьому світі є нераціональні структури споживання та виробництва, які не забезпечують сталості". Тому оптимальним способом "вписування" реального сектора економіки у навколишнє середовище повинно стати уподібнення структури соціально-економічних систем природним. Це дозволяє вважати відповідні рівні та складові таких систем певними аналогами продуцентів (виробництво), консументів (видобуток, виготовлення, обмін, розподіл, споживання) та редуцентів (рисайклінг).

Пропонований підхід є вельми важливим для аналізу процесів сталого розвитку соціально-економічних систем. Він дозволяє уникати помилок концептуального характеру, найсуттєвішими з яких, на наш погляд, є неспроможність розмежувати продуцентів і консументів та ігнорування необхідності виокремлення редуцентів у структурі реального сектора економіки.

Відтак оптимізація споживання на викладених засадах полягає, з одного боку, в обмеженні споживання матеріальних благ фізіологічно необхідними обсягами, а з іншого - у розкритті можливостей необмеженого споживання інтелектуальних благ, феномен якого обумовлюється специфічністю людини як єдиної живої істоти, наділеної інтелектом, а також незнищуваністю знань.

З новітніх наукових позицій слід підходити й до аналізу ролі монетарного сектора у забезпеченні сталого розвитку соціально-економічних систем. Це вимагає створення монетарної теорії, інтерпретованої на засадах фізичної економії, та відповідного тлумачення фінансово-кредитних відносин.

Зокрема, важливим аспектом аналізу досліджуваної проблематики є розроблення інструментарію для вимірювання процесів сталого розвитку соціально-економічних систем з позицій фізичної економії. Існують спроби вимірювання ентропійних процесів за допомогою часового вимірника, зокрема, підрахунку відрізку еволюції, яку "спалює" людство, споживаючи енергоносії.

Поряд з такими спробами оцінити ентропійні процеси стає все актуальнішим їх вимірювання на засадах новітньої монетарної теорії, в основу якої пропонується покласти принципово нову інтерпретацію сутності грошей та функцій, які вони виконують. Адже розгляд грошей у традиційній інтерпретації (як інформаційне віддзеркалення "живої" та уречевленої праці), використання дорогоцінних металів як загальних еквівалентів та інші подібні підходи є неприйнятними з позицій фізичної економії, оскільки таке тлумачення грошей не вказує справжнього джерела благ, яке вони повинні відображати.

Сутність грошей слід виводити з того, що є вічним, а не тимчасовим, постійним, а не скороминущим. Отже, основою грошей як вимірників реальних економічних процесів, має бути абсолютна, а не відносна додаткова вартість. Йдеться про те, щоб якраз таким, антиентропійним критерієм міряти ентропію, а не навпаки.

Відповідно матеріальним забезпеченням грошей як мірила вартості матеріальних благ має бути товар, в якому втілена абсолютна додаткова вартість. Відтак вартісним еталоном може стати одиниця енергії прогресу, що уособлює певну порцію сонячної енергії, нагромадженої на земній поверхні.

Найприйнятнішим вимірником економічних процесів слід вважати злаки, відсутність яких унеможливлює людське буття. Глобальна поширеність окремих злаків, а саме пшениці, дозволяє застосовувати їх у ролі реальної основи універсального еквівалента.

Зерно має стати мірилом вартості ще й тому, що уособлює результати протидії ентропійним процесам. Грошова одиниця, в основі якої знаходитиметься зерно, дозволятиме робити оцінки процесів використання відносної додаткової вартості - вона віддзеркалюватиме обсяги ентропії в істинному вимірі.

Подібне енергетичне "наповнення" грошей є надзвичайно важливим і з позицій використання монетарних важелів з метою запобігання ентропії відтворюваних та невідтворюваних ресурсів. Тільки таким чином можна припинити інтенсивне руйнування гумусу, яке відбувається внаслідок майже цілковитої відірваності грошових потоків від природних процесів.

Що стосується проблематики кредитних відносин, то новітні підходи до їх аналізу можна вибудувати за умов, що ці відносини розглядатимуться спочатку через призму реального, а потім - монетарного сектора економіки. З позицій фізичної економії ентропійні процеси, які є наслідком видобутку і споживання ресурсів та шкоди, заподіяної природі і людям, слід розглядати як своєрідну позику, взяту минулими та сучасними поколіннями у майбутніх поколінь.

Актуальність пропонованого підходу до аналізу кредитних відносин обумовлюється не лише дедалі помітнішим зростанням цієї заборгованості, але й неприхованим пограбуванням нащадків. З'являється нагальна необхідність запобігання збільшенню обсягів цих позик, оскільки борг, взятий у прийдешніх поколінь, має незворотний характер, а тому є цілковитим антиподом сталому розвиткові.

Удосконалення фінансових аспектів аналізу пов'язане з необхідністю формування моделі фінансів сталого розвитку. Її запровадження в економічну практику базується, з одного боку, на викладених засадах монетарної теорії, а з іншого - передбачає внесення суттєвих змін у традиційне тлумачення сутності розподілу та перерозподілу благ.

У найзагальнішому окресленні йдеться про запровадження та аналіз адекватної фінансової, у тому числі фіскальної та інвестиційної політики, розроблення бюджетів сталого розвитку, зокрема, формування їх доходів на цих засадах та здійснення видатків з урахуванням відповідних пріоритетів.

Що стосується фіскальної політики, то вона стане ефективною лише у разі спрямованості на протидію ентропійним та сприяння антиентропійним процесам. Відповідно, базою оподаткування повинні стати результати економічного зростання, адекватні цим вимогам.

У зв'язку з цим слід підкреслити, що з позицій фізичної економії джерела економічного зростання знаходяться виключно в реальному секторі економіки. Натомість діяльність монетарного сектора може спричинити позитивний або ж руйнівний вплив на процеси та результати економічного зростання.

Практичне втілення такої фіскальної політики передбачає, з одного боку, стимулювання процесів нагромадження живої речовини, акумулювання поточної енергії та створення інтелектуальних продуктів (знань). З іншого боку, її застосування повинно стати обмежувальним у секторах і галузях економіки, діяльність яких має ентропійний характер.

Розподіл здобутих благ шляхом бюджетних видатків, міжбюджетних відносин та інших фінансових механізмів повинен здійснюватися з урахуванням економічних, соціальних та екологічних параметрів, що уособлюють вимоги сталого розвитку.

З економічної точки зору реформа сфери розподілу повинна враховувати внесок господарюючих суб'єктів та суспільних інститутів у перебіг і наслідки ентропійних та протилежних їм процесів і полягати у відповідному заохоченні чи дестимулюванні цих процесів. Соціальні аспекти бюджетних видатків передбачають спрямування коштів на досягнення цілей людського розвитку, який вимірюється тривалістю життя, рівнем освіченості та добробуту населення. Спрямування видатків на екологічні цілі зумовлюється потребами забезпечення раціонального природокористування та ефективного природозбереження.

Гіпотетично пропоновані бюджети сталого розвитку відповідатимуть викладеним вимогам тоді, коли їх монетарне оформлення стане віддзеркаленням енергетичних бюджетів, ідея розроблення яких належить С.А.Подолинському.

2. Модифікація інформаційного забезпечення
аналізу процесів сталого розвитку

Викладені напрями та особливості суспільно-господарського розвитку усвідомлювались представниками національної наукової школи фізичної економії ще наприкінці ХІХ ст. Фундатор цієї школи, видатний український мислитель і громадський діяч С.А.Подолинський обгрунтував ідею "абсолютного збільшення енергетичного бюджету" як головну мету людства, а його межею визначив "абсолютну кількість енергії, що одержується від Сонця, і неорганічних матеріалів, що знаходяться на Землі".

На жаль, принципово нова парадигма, запроваджена С.А.Подолинським у сферу економічної науки, була відкинута доктринерами політичної економії, по суті, з огляду на відсутність моделі обліку, адекватної цій парадигмі. Резюме Ф.Енгельса стосовно доробку С.А.Подолинського, висловлене у листі до К.Маркса у грудні 1882 р., полягало в тому, що, на його думку, підрахунок енергетичних процесів можливий тільки у найпримітивніших галузях (полюванні, рибальстві тощо); у скотарстві він стає складним, у землеробстві - ще складнішим, а в промисловості зовсім неможливий, і зводилось до узагальнюючого висновку про неможливість виразити економічні процеси у фізичних мірах.

Догматичні оцінки доробку С.А.Подолинського стали своєрідним вироком його ідеям і заблокували розвиток не лише менеджменту та його інформаційно-аналітичного забезпечення, але й національної та світової економічної думки загалом.

Актуальність порушеної проблематики усвідомлював інший визначний представник національної наукової школи - засновник Української академії наук В.І.Вернадський. Ще на початку ХХ ст. він зазначав, що "ми живемо у природі не як вчені, що вимірюють і зважують, а як поети чи філософи. Вихоплюємо для вимірювання та зважування невеликі частки оточуючої природи, зовсім не прагнучи охопити її всю точним обліком". Надзвичайно важливими для започаткування новітньої моделі обліку слід вважати виокремлений акад. В.І.Вернадським принципово новий об'єкт обліку (живу речовину) і такі характеристики обліку як глобальність (здійснення в масштабах планети) та тотальність (суцільність).

Проте започатковані С.А.Подолинським та В.І.Вернадським ідеї не були продовжені українськими та зарубіжними економістами. Запропонована Організацією Об'єднаних Націй у 1993 р. концепція побудови екологічних рахунків SEEA (System for integrated Environmental and Economic Accounting) також не повністю враховує викладені вимоги. У зв'язку з цим зростають потреби створення моделі обліку, яка б задовольняла інформаційні потреби аналізу процесів сталого розвитку і водночас була адекватною принципам фізичної економії.

Визначальним напрямом формування інформаційного забезпечення аналізу процесів сталого розвитку стає модифікація бухгалтерського балансу на засадах фізичної та підпорядкованої її вимогам політичної економії. Йдеться про найзагальніші основи облікової методології, що поєднують: з одного боку, канонічний баланс та типи змін, що відбуваються в ньому, а з іншого - принципово нове предметне "наповнення" складових балансу (активу, пасиву, їх розділів) та новітнє тлумачення сутності типів вказаних змін.

Так, в активі балансу пропонується відображати: джерела відтворюваних і невідтворюваних ресурсів (розділ І); акумульовані, нагромаджені та створені людьми блага (розділ ІІ); видобуті із надр копалини і заподіяну природі та людям шкоду (розділ ІІІ). У відповідних розділах пасиву пропонованого балансу відображаються: загальнолюдська власність, цебто власність усіх поколінь (розділ І); власність сучасних поколінь (розділ ІІ); позики, взяті минулими та сучасними поколіннями у прийдешніх поколінь (розділ ІІІ).

Таким чином, предметом інформаційного відбиття у модифікованому балансі є: з позицій фізичної економії - поновлювані та непоновлювані ресурси, антиентропійні та ентропійні процеси (актив), а з позицій політичної економії - економіко-правові відносини між певними суб'єктами (групами суб'єктів) з приводу нагромадження та споживання благ (пасив). Такий підхід дозволяє за допомогою модифікованого на викладених засадах балансу та основних типів змін у ньому описувати та аналізувати статику і динаміку аналізу соціально-економічних процесів відповідно до вимог сталого розвитку.

Один із найважливіших прагматичних аспектів пропонованої моделі полягає в тому, що облік соціально-економічних процесів здійснюється за допомогою грошей, які мають принципово нову сутність - вони є віддзеркаленням енергетичних процесів. Іншим важливим аспектом пропонованої облікової моделі є можливість подолання на її основі так званих "брутто-оцінок" майна та діяльності соціально-економічних систем, що виникають внаслідок врахування фіктивного капіталу, та дозволяє перейти до "нетто-оцінок", які є критеріями процесів, що відбуваються у реальному секторі економіки.

Викладені теоретичні засади та інформаційне забезпечення аналізу дозволяють побудувати систему відповідних вимірників та індикаторів сталого розвитку.

3. Методологічні аспекти здійснення аналітичних функцій
та прийняття управлінських рішень за результатами
аналізу процесів сталого розвитку

Пропонована облікова модель та відповідна їй сукупність показників покликані стати основою створення новітнього інформаційного забезпечення функцій екологічно та соціально орієнтованого менеджменту, зокрема, системи національних рахунків та її модифікацій (аналогічних згаданій SEEA тощо), фінансового та управлінського обліку, а також функцій контролю, аналізу, регулювання, що грунтуються на переважному використанні облікових даних.

Водночас її слід розглядати і як визначальну передумову інформаційного забезпечення аналізу та управлінських рішень на макро- і мікроекономічному рівнях, обгрунтування антикризових стратегій, формування моделей економічного зростання, побудови модифікованих на засадах фізичної економії сценаріїв сталого розвитку соціально-економічних систем.

Показники пропонованого бухгалтерського балансу дозволяють вибудувати систему макроекономічних індикаторів для аналізу процесів сталого розвитку.

Одним із них є відношення здобутих людьми відтворюваних ресурсів та створених ними інтелектуальних продуктів (цебто процесів антиентропійного характеру) до сукупності джерел, завдяки використанню яких надбані ці блага. З економіко-правової точки зору у даному випадку йдеться про загальнолюдську частку, привласнену минулими та сучасними поколіннями.

Індикатором, який суттєво доповнює вказаний, бо свідчить про загрози задоволенню потреб майбутніх поколінь, є відношення видобутих невідтворюваних ресурсів, а також шкоди, заподіяної довкіллю і населенню (цебто ентропійних процесів), до сукупних джерел життєдіяльності. В економіко-правовому контексті йдеться про питому вагу незворотної позики, взятої у прийдешніх поколінь, в структурі загальнолюдської власності.

Нарешті, визначальним індикатором є відношення здобутих людьми відтворюваних ресурсів та створених ними інтелектуальних продуктів до сукупного обсягу видобутих невідтворюваних ресурсів та шкоди, заподіяної довкіллю і населенню. Індикатор свідчитиме про сталість суспільно-господарського розвитку, якщо, по-перше, створені блага перевищуватимуть здобуті ресурси та заподіяну шкоду, а, по-друге, видобуті невідтворювані ресурси будуть використовуватися переважно з метою протидії ентропійним процесам.

У найзагальнішому окресленні викладені пропозиції відкривають можливості запровадження у суспільно-господарську практику новітніх концептуальних положень аналізу процесів сталого розвитку, виходячи з рекомендованої облікової моделі та системи показників. Пропоновані підходи дають змогу розробити інформаційне забезпечення названих у документах Ріо:

концепцій багатства, які сприють досягненню вищого життєвого рівня світового співтовариства шляхом змін у способах життя, меншою мірою залежних від обмежених ресурсів Землі та адекватніших її можливостям життєзабезпечення;

концепцій економічного зростання, які враховують повну вартість природних ресурсів та базуються на нових економічних показниках, що приймають до уваги критерії сталості розвитку при визначенні економічного добробуту.

Викладені рекомендації можуть стати основою забезпечення неупередженості оцінок за принципом "забруднювач платить", який вважається одним із найбільших методологічних здобутків Ріо. Тільки з викладених позицій стає зрозумілим, що цей принцип є лише інструментом, який найгуманніші наміри може перетворити (і перетворює) на їх протилежність, якщо при цьому ігнорується чи не усвідомлюється, з якого джерела і за рахунок яких поколінь відшкодовуватиметься забруднення довкілля.

На такій теоретико-методологічній основі з'являється можливість окреслення підходів до розв'язання найважливішої проблеми, порушеної Конференцією в Ріо - зміни нераціональних структур споживання та виробництва, які не забезпечують сталості розвитку, особливо промислово розвинутих країн, надмірні вимоги та марнотратний стиль життя яких є основною причиною деградації довкілля в усьому світі.

Попри втрачений час, Україна має шанс надолужити упущене за умови активного використання здобутків власної школи фізичної економії для радикальної модифікації концепції сталого розвитку. Існує реальна можливість започаткування принципово нової парадигми сталого розвитку на засадах національної наукової школи, якій притаманна перспективність розвитку.

У контексті розв'язання досліджуваної проблематики можуть бути запропоновані відповідні методологічні підходи, системи показників та масиви інформації для підготовки:

тематичної доповіді з питань сталого розвитку з метою її подання Президентом України до парламенту одночасно з Посланням 2002 року;

Доповіді Президента України на черговому Всесвітньому самміті ООН, присвяченому 10-й річниці з часу ухвалення документів Ріо;

"пакета" ініціатив Президента України з питань сталого розвитку для їх оприлюднення та поширення Україною як офіційних документів ООН.

Провідною ідеєю пропонованих ініціатив має стати консолідація суспільств та інтегрування світового співтовариства на антиенропійних засадах з метою гарантування безпеки прийдешніх поколінь.