Україна активно співпрацює із Міжнародним валютним фондом, починаючи з жовтня 1994 року шляхом отримання кредитів з метою здіснення економічних реформ. За період 1994-2000 років реалізовано повністю 5 кредитних угод з Міжнародним валютним фондом (МВФ). Таким чином, реформування економіки України вже протягом семи останніх років знаходиться під суттєвим впливом результатів здійснення стабілізаційних програм МВФ та відповідних зобов'язань Уряду України.

Як відомо, загальна філософія Міжнародного валютного фонду є монетаристською за суттю і віддає перевагу ринковим відносинам порівняно із втручанням держави в економіку. Тому основними важелями стабілізаційних програм МВФ є кредитно-грошова, фіскальна та валютна політика. У відношенні до України сюди додається й структурно-інституційний аспект у вигляді адміністративної і земельної реформ та приватизації. У конкретному плані такі програми передбачають в основному монетарні засоби мобілізації та підвищення ефективності використання внутрішніх фінансових джерел, а саме, скорочення бюджетного дефіциту, жорстку грошово-кредитну політику, інституційну трансформацію і валютно-фінансову стабілізацію національної економіки.

Одним із основних завдань МВФ є сприяння країнам-кредиторам у подоланні платіжного дисбалансу, що вимагає з огляду на необхідність забезпечення економічної безпеки більш ретельного з боку Уряду України і НБУ аналізу підходів МВФ до фінансування зовнішнього дисбалансу. По-друге, наступною метою стабілізаційних програм МВФ є покращання бюджету і поширення доступу держави до внутрішнього кредитування дефіциту бюджету. Як свідчить світова практика, у програмах МВФ особливий наголос робиться не тільки на досягненні платіжного балансу, а й, по-третє, на зниженні інфляції завдяки запровадженню кредитних обмежень. В цілому МВФ має суттєвий досвід боротьби із гіперінфляцією, що підтверджує й практика співпраці України з ним в цьому напрямку (див. табл.1),

Слід навести деякі методологічні підходи МВФ до подолання фінансової кризи завдяки реалізації стабілізаційних програм. По-перше, МВФ розглядає інфляцію як суттєву перешкоду економічному зростанню країн, що розвиваються або знаходяться на переході до ринкової економіки (хоча це, на наш погляд, спрощене розуміння). Адже такий підхід не завжди підтверджується практикою, тому що економічне зростання є результатом дії багатьох чинників, а не тільки зменшення темпів інфляції.

По-друге, МВФ вважає девальвацію національної валюти інструментом, здатним до стимулювання зовнішньої торгівлі. Ця концепція в цілому підтверджується досвідом багатьох країн світу.

По-третє, ще одним таким інструментом МВФ вважає фінансову лібералізацію і зокрема - встановлення ринковим шляхом відсоткових ставок балансування заощаджень населення і інвестицій в економіку.

Але в умовах перехідних економік рекомендації МВФ не завжди спрацьовують, чим власно і пояснюються чисельні помилки Фонду.

При оцінці впливу стабілізаційних програм на національні економіки МВФ використовує такі методологічні підходи:

• оцінка стану економіки конкретної країни здійснюється шляхом співставлення її показників до запровадження стабілізаційних заходів програми МВФ та після їх реалізації;
• обираються дві групи країн, близьких за рівнем економічного розвитку - контрольна і аналізована. Після запровадження стабілізаційних програм МВФ у аналізованій групі країн порівнюються показники розвитку;
• за цим підходом порівнюються дійсний стан економіки країни після запровадження стабілізаційної програми МВФ з її цілями, тобто визначається рівень досягнення цілей програми;
• і нарешті, останній підхід передбачає моделювання і наступне порівняння результатів стабілізаційної програми МВФ і можливих наслідків реалізації сукупності національних заходів щодо стабілізації економіки (в разі якщо б вони здійснювалися поза стабілізаційною програмою МВФ) в країні, де планується запровадження стабілізаційної програми.

Зрозуміло, що кожен з підходів містить суттєві недоліки, головним чином це - неточність і неглибокість таких порівнянь.

Міжнародний досвід свідчить, що ефективними стабілізаційні програми МВФ є лише тоді, коли в наявності більш-менш розвинуте вітчизняне виробництво і внутрішнє ринкове середовище, відповідні обсяги національного капіталу і ресурсів, а також певні політичні, соціальні та економічні умови в країні.

Відносно ж країн з перехідною економікою, в яких відбувається затяжна фінансова криза, МВФ робить умови надання кредитів усе більш жорстокими. Це призводить до того, що вплив МВФ на такі країни суттєво посилився. У зв'язку із жорсткістю умов стабілізаційних програм МВФ не підписує жодних програм фінансування, якщо не буде впевнений у виконанні всіх без винятку своїх вимог.

Досвід співпраці з МВФ свідчить про те, що покращання платіжного балансу в окремих країнах, де здійснювалися стабілізаційні програми, не дало вагомих результатів. Лише у небагатьох країнах суттєво понизився рівень інфляції завдяки реалізації стабілізаційних програм. Дуже повільно зростають або зовсім не збільшуються і темпи економічного розвитку в таких країнах. Навіть більше того, є група країн, у яких темпи економічного зростання були значно вищими за ті, де запроваджувалися стабілізаційні програми.

Крім того, у світовій практиці є випадки, коли окремі країни уникали надмірної залежності від МВФ і в той же час завдяки реалізації власних програм виходили з кризи і розвивалися високими темпами. Це стосується, насамперед, Малайзії, яка не прийняла умови стабілізаційної програми МВФ і відповідно була позбавлена кредитів під час азіатської кризи (1997 року).

Розглянемо основні часові і кількісні показники всіх кредитних позик, які надавалися Україні під здійснення стабілізаційних програм.

1. Позика STF (System Transformation Facility -- програми Фонду системних трансформацій) - 10.1994-3.1995. Отримано близько 720 млн. дол. США за річною ставкою 5,75% на строк 10 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 4,5 роки;
2. Позика Stand-by І (дослівно "резерв" - стабілізаційна позика для підтримання платіжного балансу) - 4.1995-3.1996. Отримано близько 780 млн.дол.
3. Позика Stand-by ІІ - 4.1996-6.1997. Отримано близько 860 млн.дол.
4. Позика Stand-by ІІІ - 7.1997-6.1998. Отримано близько 247 млн.дол.

Всі три позики Stand-by надавалися за річною ставкою 6,29% на строк 5 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 3,25 роки.

5.З липня 1998 року діє програма розширеного кредитування - EFF (Extended Fund Facility). Термін її закінчення -- червень 2001 року. Загальний обсяг позики складає 2,226 млн.дол. під 7% річних. За період 1998-1999 років за цією позикою отримано 990 млн.дол., за станом на 1.06.2001 року фінансування по цій програмі з боку МВФ не відбувалося.

В зв'язку з тим, що всі ці позики надавалися Україні під проведення економічних реформ, Міжнародний валютний фонд виставляв перед Урядом України певні умови, які оформлювалися в вигляді меморандумів або зобов'язань Уряду перед МВФ щодо здійснення економічної, фінансової і соціальної політики на період дії відповідних програм кредитування.

У зв'язку з цим доцільно проаналізувати стан виконання всіх стабілізаційних програм у 1994-2001 роках.

І. Програма STF. У складі цієї програми було заплановано 8 заходів, які було повністю виконано.

У ході здійснення цієї програми було:

1)досягнуто прогресу на шляху до повної лібералізації цін, скасовано контроль маржі на прибуток та скорочено кількість монополій, які відтоді повинні були заздалегідь повідомляти про підвищення цін;

2)ціни, що встановлювалися державою адміністративно, було підвищено у відповідності до проголошених намірів, зокрема відносно зарплати, плати за комунальні послуги, цін на хліб та енергоносії;

3)відновлено діяльність міжбанківської валютної біржі та скасовано практику адміністративного встановлення обмінного курсу;

4)карбованець зроблено конвертованим щодо усіх торговельних трансакцій, що стосуються імпорту;

5)запроваджено заходи щодо зміцнення позицій бюджету, що дозволило обмежити монетарне фінансування уряду в 4-му кварталі 1994 року до 5% ВВП;

6)кредитування неурядового сектору з боку комерційних банків було заморожене на частину періоду, що залишився до кінця року;

7)ставку рефінансування НБУ підвищено до 25% на місяць;

8)підвищено розміри мінімальних пенсій та соціальної грошової допомоги з метою забезпечення захисту найбідніших верств населення від наслідків коригування.

ІІ. Програма Stand-by І. У межах цієї програми заплановано 18 заходів.

Наведемо основні результати та наслідки виконання програми:

• зроблено лібералізацію більшості цін та скориговані адміністративні ціни;
• досягнуто прогресу у певних структурних областях: лібералізовано режим зовнішньої торгівлі, що призвело до збільшення обсягів експорту; започатковано програму приватизації. При цьому у сфері малої приватизації відбулися суттєві зрушення; розпочалися реформи в сільськогосподарському секторі. У той же час державна підтримка цього сектору значно скоротилася; з метою захисту малозабезпечених верств населення здійснено кроки до реформування мережі соціального захисту;
• відновлено позитивний рівень ставки рефінансування НБУ у реальних термінах та підвищено резервні вимоги по валютних депозитах;
• було заборонено банкам тримати обов'язкові резерви в вигляді казначейських векселів;
• врегульовано більшу частину прострочених заборгованостей України по зовнішніх платежах;
• підвищено коефіцієнт відшкодування вартості комунальних послуг, цін на електроенергію для населення, тарифи на проїзд у громадському транспорті до 60%.
• дефіцит консолідованого бюджету скоротився з приблизно 8% ВВП у 1994 році до 5% ВВП за 1995 рік;
• інфляцію скорочено з 400% протягом 1994 року до 182% на кінець 1995 року;
• середні ставки по банківських позиках скоротилися більш, ніж удвічі;
• відчутно загальмовано спад виробництва.

У той же час у 2-му півріччі 1995 року мали місце певні відхилення в виконанні цієї програми:

• намагаючись обмежити темпи триваючого занепаду економіки, було відновлено різні форми надання фінансової підтримки промисловому сектору;
• затримки із отриманням зовнішньої допомоги вимагали більших обсягів внутрішньої позики для фінансування дефіциту бюджету, ніж це було передбачено програмою. За рік кредити банківської системи урядові досягли 6% ВВП (програмою було передбачено 4% ВВП);
• грошова база та кредити банківської системи неурядовому сектору зростали швидше, ніж передбачалося. Це призвело до додаткового тиску на обмінний курс улітку 1995 року та час від часу посилювало інфляцію;
• наприкінці року мали місце несвоєчасні розрахунки по оплаті імпорту газу;
• у рамках програми приватизації середніх та великих підприємств не досягнуто початкових кількісних показників, взятих на мету;
• реформа банківської системи та структурна перебудова паливно-енергетичного комплексу відбувалися повільніше, ніж передбачалося.

ІІІ. Програми Stand-by ІІ + Stand-by ІІІ.

Фактично це одна програма, розділена по етапах за часом. Цією програмою було намічено до запровадження 17 заходів (Stand-by ІІ) та 48 заходів (Stand-by ІІІ).

Основні результати виконання заходів наступні:

• на основі міжнародної практики прийняті нові закони про ПДВ та податок на прибуток підприємств, які запровадили нову методологію обчислення цих податків, а також розширили податкову базу шляхом скасування чисельних звільнень від податків;
• Верховна Рада ухвалила зниження податку на фонд заробітної плати на 3%;
• розширено базу презумптивного оподаткування малих підприємств;
• розроблено монетарну програму, яка на погляд Уряду та НБУ, відповідала орієнтиру щодо валютного курсу на 1996 рік та рівня інфляції і враховувала поступове зменшення швидкості обігу грошей;
• уніфіковано ставки оподаткування доходу в вигляді відсотків по казначейських векселях (ОВДП), придбаних на первинному та вторинному ринку, а також розпочато продаж казначейських векселів (ОВДП) малої деномінації, випущено векселі у фізичній формі (на папері), визначено механізм оподаткування ОВДП, придбаних нерезидентами, з метою полегшення доступу нерезидентам та населенню до ринку казначейських векселів (ОВДП);
• законодавчо скасовано зв'язок між ставкою рефінансування та ставками кредитування комерційних банків, що надало їм можливість вільно встановлювати ці ставки на конкурентних засадах;
• встановлено, що розпорядження ліквідністю банківської системи здійснюватиметься через операції на відкритому ринку та механізм ломбардного кредитування таким чином, щоб підтримати ставку рефінансування позитивною в реальних термінах;
• спрощено політику щодо обов'язкового резервування через перехід до уніфікованої ставки обов'язкового резервування. До всіх банків, що мають дефіцит резервів стали застосовуватися санкції;
• з метою посилення фінансової позиції НБУ було здійснено незалежну аудиторську перевірку результатів діяльності НБУ у 1996 році, яка базувалася на стандартах обліку, прийнятих у світовій практиці;
• розроблено механізм для перерахування прибутків/збитків НБУ до державного бюджету у відповідності з новим законом про податок на прибуток підприємств;
• юридичним особам надано дозвіл на користування декількома банківськими рахунками включно з утриманням рахунків у різних банках;
• скасовано штрафи за перевищення обмежень на зняття підприємствами готівки зі своїх рахунків;
• фактично закінчено малу приватизацію;
• скорочено список підприємств, що вилучаються з приватизаційного процесу (з 5125 до 4000);
• розширено повноваження та можливості Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, до яких віднесено, між іншим, захист інвесторів, фірм, що поєднують брокерів та дилерів, торговельних систем та саморегулюючих організацій -учасників фондового ринку;
• до Житлового кодексу внесено зміну для спрощення процедури приватизації житла;
• встановлено загальну максимальну тарифну ставку на імпорт у розмірі 30% за винятком, який охоплює менш, ніж 1% загального обсягу імпорту. Кількість товарів, на які поширюються комбіновані спеціальні/адвалорні тарифні ставки, скорочено з 251 до 80;
• скасовано всі звільнення від сплати тарифів на імпорт за винятком імпорту, що має безпосереднє відношення до чорнобильських програм, гуманітарної допомоги та 5 великих пріоритетних інвестиційних проектів. Перестали існувати будь-які обмеження на імпорт;
• уніфіковано більшість акцизних податків на продукцію вітчизняного та іноземного виробництва;
• лібералізовано спеціальний режим експорту таким чином, що реєстрація експорту здійснюється автоматично і застосовується лише для збору статистичних даних. Скасовано більшість податків на експорт;
• скасовано вимогу про обов'язковий продаж валютних надходжень від експортних операцій (на 50%) та вимогу щодо ліцензування зовнішніх запозичень фізичними особами та підприємствами;
• створено ринок розрахунків за електроенергію, який суттєво знеохочує бартер та забезпечує належне функціонування ринку без адміністративного втручання;
• лібералізовано ціни на вугілля;
• скасовано всі обмеження на обмін валюти.

ІV. Програма розширеного кредитування - EFF.
Склад цієї програми по мірі виконання за ініціативою МВФ тричі переглядався (перший склад містив 88 заходів). На початку січня 2001 року програму ще раз переглянуто (при цьому в програмі залишилось 36 заходів). При переглядах програми МВФ, ігноруючи виконані умови, висував раз від разу нові. Тому її зміст та результати аналізу виконання надаються станом на грудень 2000 року. В такому вигляді (після третього перегляду) програма містить 84 заходи.

Коротка характеристика складу цієї програми є наступною. Всі заходи (вимоги МВФ) розподілено по таких напрямках:

• приватизація - 12 заходів;
• реструктуризація енергетичного сектору - 8;
• реформування сільського господарства - 4;
• покращання функціонування грошово-кредитної сфери - 7;
• реформування бюджетної і податкової політики - 22;
• адміністративна реформа - 13;
• реструктуризація банківського сектору - 4;
• валютна політика і управління золотовалютними запасами - 8;
• соціальна політика - 6.

Що стосується вимог, які містяться у цій програмі, то слід спочатку їх проаналізувати, а вже потім - яким чином її виконано. В результаті аналізу можна зробити наступні коментарі щодо деяких заходів.

1. Однією з умов надання Україні кредитів з боку МВФ є анулювання спеціальних економічних зон (СЕЗ) та спеціальних зон розвитку (СЗР), мабуть з-за отриманих зонами суттєвих податкових та митних пільг, без яких невеликі зарубіжні інвестори не вкладають свої кошти в СЕЗ та СЗР. Але ж без розвитку СЕЗ і СЗР Україна ще багато років буде багато в чому сировинним придатком розвинутих країн світу, не буде розвивати в себе високотехнологічні виробництва, чому сприяє саме створення СЕЗ і СЗР. Тому доцільно скасувати тільки ті види економічної діяльності на територіях СЕЗ та СЗР, які виявилися неефективними.
2. Було б краще досягти взаємоприйнятного рішення щодо реструктуризації державного боргу, утримувачем якого є НБУ, на засадах, які б відповідали фіскальній та монетарній політиці України.
3. Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку базових галузей економіки в Дніпропетровській та Донецькій областях" відповідає проголошеному курсу України на поступову передачу повноважень від центру до регіонів і тому цей указ недоцільно призупиняти.
4. Хоча пункт 14 "Призначити тимчасове керівництво банку "Україна" та розпочати його трансформацію в установу, яка не залучатиме депозитів, та водночас вивести з цієї установи всі існуючі депозити та акціонерний капітал" і виконано, але було б доцільнішим започаткувати процедуру трансформування банку "Україна" в фінансову інституцію, яка не залучатиме депозитів і перевести всі депозити з неї в інші банки.
5. Пункт 16 "Оформити угодою взаємовідносини між НБУ та Міністерством фінансів щодо перерахування прибутку НБУ до бюджету в 2000 році та отримати необхідне схвалення цієї угоди Верховною Радою України" необхідно було б виключити, тому що законами про Державний бюджет України на 2000 і 2001 роки перевищення доходів над видатками НБУ має вноситись до Державного бюджету у визначених сумах.
6. Скасування податку на експорт насіння олійних культур та на живу худобу і шкірсировину є нічим іншим як втручанням в політику підтримки вітчизняного товаровиробника. Завдяки наявності цього податку у 2000 році обсяг виробництва олії зріс на 76,9%.
7. Є недоцільним встановлювати кількісні показники продажу газу на аукціонах. Продавці газу мають самі визначатися щодо участі в аукціонах і самостійно встановлювати ціну його реалізації, тобто працювати відповідно до ринкових умов.
8. Включення цільових страхових фондів до Державного бюджету суперечить напрямам реформування системи соціального захисту населення та чинному законодавству України.
9. Оскільки сподівання на ефективну приватизацію за допомогою іноземних радників себе не виправдали, недоцільно включати подібні пункти до меморандуму.
10. І, нарешті. Серед вимог МВФ є й такий пункт: "У 5 газетних виданнях із найбільшим тиражем опублікувати перелік 100 підприємств, які мають найбільшу податкову заборгованість...". І хоча цей пункт виконано, смішно надавати з боку МВФ подібні рекомендації, а Уряду України їх приймати.

Доцільно привести найбільш значні зобов'язання Уряду, які містяться в цій програмі, а також стан та наслідки їх виконання.

1. Між Міністерством і НБУ підписано угоду щодо реструктуризації заборгованості Мінфіну за ОВДП, утримувачами яких є НБУ. Це надасть можливість забезпечити НБУ реальний прибуток у своєму портфелі.
2. Ощадним банком і Державним Експортно-імпортним банком запроваджено плани реструктуризації своєї діяльності, які зараз виконуються.
3. Правлінням НБУ затверджені основні принципи та цілі управління золотовалютними резервами, що надає можливість більш ефективно впливати на їх стан і обсяг.
4. До рівня, що забезпечують повне відшкодування витрат, підвищено комунальні тарифи.
5. Здійснюється робота щодо підпорядкування Міністерству охорони здоров'я всіх медично-лікувальних закладів, котрі не належать до сфери силових міністерств, а також поетапного передання Міністерству освіти і науки тих закладів освіти, що підпорядковані іншим органам державного управління.
6. Проводиться робота щодо розроблення трирічних податково-бюджетних прогнозів, які включатимуть встановлення початкових бюджетних обмежень і розробку індикативних лімітів видаткових зобов'язань.
7. Підготовлено перелік підприємств, які мають бути приватизовані в 2001 році з надходженням від цього 1,5 млрд. дол. США. Скоріше за все, цієї суми досягнуто не буде. Прийнято також рішення щодо продажу всіх державних акцій в усіх обленерго. Приватизовано на кінець 2000 року 347 хлібоприймальних та хлібозаготівельних підприємств (з 668 по зобов'язаннях Уряду).
8. Прийнято Закон України "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", який регулюватиме складну сферу відносин між приватними організаціями і державою.
9. Провести роботу щодо реструктуризації 17 вугільних шахт. Це зобов'язання Урядом не виконується.
10. Верховною Радою України схвалено Закон України "Про статистику".
11. Уряд зобов'язувався розробити широкомасштабну довгострокову політику реформування енергетичного сектору, але цей пункт не виконано.
12. Верховною Радою України й досі не прийнято Земельний кодекс України закони "Про реєстрацію прав на нерухоме майно", "Про іпотеку", "Про державний земельний кадастр".
13. Прийнято зміни до чинного законодавства, якими скасовано картотеку №2.
14. Завершується впровадження пілотного проекту Єдиного казначейського рахунку, відповідно до якого усі платежі районних відділів Казначейства здійснюються в електронному режимі на єдиному рахунку. Провадиться також робота щодо реалізації пілотної системи казначейських бухгалтерських книг, що надасть можливість готувати щомісячні податково-бюджетні звіти, які відповідатимуть вимогам статистики державних фінансів, та щоденну інформацію про залишки на казначейських рахунках, доходи і видатки.
15. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про банки і банківську діяльність".
16. Розроблений Урядом Податковий кодекс й досі не прийнято Верховною Радою України.
17. Проекти Закону України про скасування решти документів дозвільного характеру, за винятком передбачених Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", а також законів "Про обов'язкове пенсійне страхування", "Про недержане пенсійне страхування" Верховною Радою України не прийнято.
18. Й досі не вирішено долю Закону України "Про Кабінет Міністрів України".
19. Запропоноване поширення Львівського проекту щодо персоніфікації пенсійних виплат на територію всієї України виконано в частині впровадження автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей про сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (завершено в усіх районах України).

Що стосується України, то дуже важко одностайно визначити вплив стабілізаційних програм МВФ на стан економіки і фінансово-кредитної сфери. На початку статті наведено чотири методологічні підходи, які МВФ використовує при оцінці впливу стабілізаційних програм на національні економіки. Оберемо перший з них, тому що він найбільше підходить до умов України.

Якщо розглядати результати запровадження заходів програми EFF крупним планом, узагальнено, то можна констатувати, що:

• зовнішній борг приватному сектору було реструктуризовано;
• обмінний курс гривні залишався більш-менш стабільним, позиція міжнародних резервів НБУ дещо зміцнилась;
• поліпшилась платіжна дисципліна в енергетичному секторі;
• здійснюються важливі реформи в сільськогосподарському секторі;
• поступово ліквідуються схеми, що передбачають надходження в негрошовій формі;
• скорочуються податкові пільги, що надавалися на розсуд органів державного управління;
• знижено максимальну ставку тарифу на імпорт з 30% до 25%;
• різке скорочення простроченої заборгованості із заробітної плати в бюджетному секторі і фактична ліквідація заборгованості з виплати пенсій;
• підвищення тарифів на комунальні послуги до рівня відшкодування собівартості практично по всій території України;
• оптимізується державне управління;
• прийнято закон про приватизацію, що сприятиме використанню більш прозорих процедур.

З позитивних результатів реалізації стабілізаційних програм МВФ слід відзначити наступні. У 1999 і 2000 роках Україна була без дефіциту зведеного бюджету. Вперше за роки незалежності у 2000 році відбулося економічне зростання, хоча і завдяки приросту експорту вітчизняної продукції і позитивному сальдо зовнішньої торгівлі в обсязі 1406 млн.дол. США, а не наповненню внутрішнього ринку. У 1999 і 2000 роках ліквідовано дисбаланс поточного рахунку платіжного балансу. Інфляція вперше стала багато в чому контрольованою і тому більш прогнозованою.

Однак слід підкреслити, що на ці позитивні моменти впливали не лише виконання стабілізаційних програм МВФ, а й інші суттєві чинники. Однак їх частку вичленити практично неможливо.

Але з іншого боку є багато й негативного. Так, жорстка монетарна антиінфляційна політика призвела не тільки до стримування дії чинників інфляції витрат, а й до гострої нестачі платіжних засобів у економіці в вигляді платіжної кризи, а звідси і до скорочення вітчизняного виробництва, що власно й відбувалося в Україні. Обмеження грошової маси і внутрішнього кредитування, а також штучне стримування внутрішнього сукупного попиту спричинило небажані соціально-економічні наслідки. Так, зниження темпів інфляції, що відбулося завдяки майже припиненню грошової емісії і низького рівня монетизації економіки, призвело до нестачі готівкових коштів, гострої платіжної кризи, зниження сукупного попиту внаслідок невиплати заборгованої заробітної плати, затримок у виплаті пенсій та інших видів соціальної допомоги. Введення грошово-кредитного обмеження стримувало інвестиційну активність у країні, яка могла б бути спрямованою на економічне зростання. Це, в свою чергу, призвело до згортання виробничих потужностей, небаченого падіння науково-технологічного потенціалу України.

Незаперечним фактом є й те, що після вступу України до МВФ та Світового банку, неодмінно зростав ще один показник - обсяг державного боргу: зовнішнього і внутрішнього. Зрозуміло, що надмірна зовнішня заборгованість міжнародним фінансовим організаціям та приватним банкам суттєво обмежує державний суверенітет або, принаймні, можливості виявлення економічної незалежності країни.

Переконливим доказом низької ефективності стабілізаційних програм для України, а багато в чому й деструктивності впливу на стан економіки, є динаміка основних макроекономічних показників у 1994-2001 роках (табл. 1). Базовим обрано 1994 рік, коли ще результати запровадження стабілізаційних програм МВФ не могли впливати на стан економіки України.

Основні макроекономічні показники за 1994 - 2001 роки *

Показники	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	4 міс. 2001
Темп зростання реального ВВП, %	77,1	87,8	90,0	97,0	98,1	99,8	106,0	108,5**
Дефіцит зведеного бюджету, % до ВВП	-10,5	-7,9	-4,6	-7,1	-2,1	-1,4	+1,3	+2,3***
Рівень інфляції, %	500	280	139,7	110,1	120,0	119,2	123,3	104,6**
Рівень монетизації, %	26,7	12,6	11,1	13,3	14,9	22,1	18,6	19,4
Державний зовнішній борг, млрд.дол.	4,83	8,22	8,84	9,56	11,47	12,39	12,4	12,0
Державний внутрішній борг, млрд.грн.	2,28	8,0	3,71	10,19	13,45	10,60	10,8	10:8
Внутрішні кредити, у % до ВВП	18,9	17,4	15,4	13,3	13,6	11,6	17,4	19,0
Кредиторська заборгованість між українськими підприємствами, млрд.грн.	6,8	30,5	73,2	102,5	137,6	196,4	222,4	229,9***
Офіційний валютний курс, грн./дол.	0,317	1,473	1,829	1,862	2,250	4,130	5,440	5,4137**
Сальдо поточного рахунку платіжного балансу, млн.дол.	-1163	-1152	-1185	-1335	-1296	+834	+1406	н.д.
Прямі іноземні інвестиції (на кінець року), млн.дол.	484	750	1467	2082	2801	3248	3843	н.д.
Загальна сума резервів НБУ, млрд.дол.	650,7	1050,6	1960,0	2341,1	761,3	1046,4	1352,7	1396,1***
Індекс реальної заробітної плати, %	85,4	128,1	86,2	97,6	87,1	103,4	112,9	105,6
Рівень доларизації економіки, %	56,0	38,4	34,6	26,5	39,6	44,7	38,9	37,4

* за даними UEPLAC і НБУ;
** станом на 1.06.2001 року;
*** станом на 1.04.2001 року.

Окремо визначимо результати фінансування дефіциту поточного рахунку платіжного балансу завдяки кредитів. У середньому за останні 5 років за рахунок кредитів МВФ було профінансовано приблизно 2/3 дефіцитів поточного рахунку платіжного балансу України. У 1999 і 2000 роках, як вже зазначалося, сальдо поточного рахунку платіжного балансу було позитивним і тому кредити МВФ на фінансування дисбалансу були не потрібні, що підтверджує й той факт, що 2000 рік Україна прожила майже без кредитів МВФ.

По результатах вищенеаведеного аналізу для запобігання подальшому зростанню загрози посилення впливу міжнародних фінансових організацій, включаючи МВФ, на нашу країну і суттєвого зниження її фінансової залежності від них, а також з метою встановлення макроекономічної стабілізації в Україні, необхідними шляхами в цьому напрямку можуть бути наступні.

По-перше, вкрай необхідна розробка довгострокової стратегії управління державним зовнішнім боргом, яка б містила апробовані в світі інструменти:

• тимчасове підвищення норми обслуговування боргу (відрахувань від валютної виручки) і здійснення дійового валютного контролю;
• розвиток експортного потенціалу і скорочення некритичного імпорту;
• ефективне використання механізмів ринкової конверсії боргових зобов'язань в облігації;
• конверсія боргових зобов'язань в прямі іноземні капіталовкладення в ході здійснення приватизації;
• перетворення державного боргу в іноземні прямі чи портфельні інвестиції;
• поступова відмова від зовнішніх запозичень;
• викуп зі скидкою боргів на вторинному ринку і переведення їх в зобов'язання, які підлягають оплаті в національній валюті за номіналом або із скидкою, меншою за скидку на вторинному ринку (ця схема в свій час з успіхом використовувались країнами Латинської Америки);
• збільшення привабливості вкладів в національній валюті;
• залучення тільки середньо- і довгострокових зарубіжних кредитних ресурсів;
• диверсифікація джерел зовнішнього кредитування з орієнтацією на ті, що надають можливість збільшити економічний та політичний суверенітет;
• суттєве збільшення приватизації привабливих підприємств і залучення до бюджету доходів від цього, які спрямувати на виплату зовнішнього боргу;
• здійснення жорсткої бюджетної політики і отримання за рахунок цього фактичного профіциту державного бюджету в 2001 і наступних роках;
• конверсію частини державного боргу в майнові активи на території України;
• введення цільового податку на експортерів та імпортерів, який спрямувати на сплату зовнішнього боргу;
• випуск внутрішньої валютної позики, забезпеченої землею чи іншими ресурсами;
• погашення зовнішнього боргу повністю або частково в національній валюті;
• використання досвіду Мексики та інших країн, який свідчить, що опріч власно професійної діяльності з розміщення зовнішніх облігаційних позик потрібна постійна турбота про підтримання стійкого кредитного рейтингу країни.

По-друге, необхідно розробити і прийняти Закон України "Про державний борг", де встановити ліміт державного боргу, здійснення державних позик і надання державних гарантій тільки через окремі постанови уряду, визначити чіткий порядок обслуговування державного боргу і чіткі пріоритети в використанні зовнішніх кредитів, зменшити рівень централізації механізму управління боргом за рахунок залучення корпоративного сектору, регіонів, випуску регіональних цінних паперів на зовнішні ринки.

По-третє, доцільно розробити і здійснити жорсткі адміністративні заходи щодо припинення відтоку капіталів з країни (контроль за експортними цінами, поверненням валютної виручки, бартером у зовнішній торгівлі, жорсткі митні процедури, посилення боротьби з контрабандою, з розрахунками через офшорні зони тощо).

По-четверте, розробити і почати здійснювати широкомасштабну національну програму подолання тіньової економіки, в якій було б передбачено повернення вітчизняних капіталів з-за кордону на грунті їх амністування і подальшої легалізації.

З огляду на багаторічний досвід спільної праці окремих країн з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) слід визнати, що необхідно проводити власну політику взаємовідносин з ними, сліпо і автоматично не приймати до впровадження вимоги МФО без їх ретельного вивчення, прогнозування їх впливу на стан економіки і визначення відповідності національним економічним інтересам.

Зокрема, жорсткі монетарні обмеження гальмують функціонування внутрішніх важелів економічного зростання і нагромадження національних капіталів. Неможливо збалансувати державний бюджет, удаючись лише до скорочення попиту, в тому числі через обмеження внутрішнього кредитування.

І, нарешті, у загальному плані критерієм оцінки ефективності взаємодії з МВФ має стати співвідношення між прогнозованим зиском від набуття відкритості і лібералізації економіки і зовнішньоекономічних зв'язків і можливим втратами для вітчизняних виробників і агентів зовнішньої торгівлі і споживачів. Важливим критерієм повинно також стати відповідність вимог МВФ національним економічним інтересам і загальному економічному курсу країни, що прямує до ринкової економіки. Тому забезпечення національних економічних інтересів має грунтуватися не виключно на фінансових "вливаннях" МВФ, а насамперед на власній грошово-кредитній та валютно-фінансовій політиці країни. Це вимагає розробки і законодавчого затвердження відповідної правової бази взаємовідносин із МФО.