Предметний світ і людське мислення - дві субстанції, взаємне співвідношення яких завжди викликали захоплення вчених-філософів, економістів. Завжди існувала економічна реальність і її певне відображення в конкретних поняттях, категоріях, законах тощо ["Зв'язок між дійсністю і мисленням у тій чи іншій формі перебуває у центрі філософських міркувань відтоді, як людина почала усвідомлювати себе мислячою істотою. Обговорення відношень між наукою та реальністю виявилося дуже плідним. Воно дозволило сформулювати такі основні поняття, як істина і знання, заклало підвалини наукового методу". (Дж. Сорос. Криза глобального капіталізму. Відкрите суспільство під загрозою. К.: Основа, 1999, с. 32).].

Щодо визначення поняття, то це найпростіша форма мислення, результат узагальнення суттєвих ознак об'єкта дійсності. Категорія уособлює в собі найзагальніші і суттєві властивості, ознаки, зв'язки і відносини предметів і явищ об'єктивного світу. Економічні категорії - це абстрактне відображення об'єктивно існуючих виробничих (економічних) відносин. І хоч сама економічна реальність розвивається по своєму сценарію, відповідно до своїх внутрішніх властивостей, процес пізнання і фіксації в певних поняттях, категоріях (вони виражають суть наукового пізнання) відбувається за своїми принципами.

Зазначені принципи досліджувались в історичному контексті як безвідносно до реальних процесів, явищ, так і відносно їх. Тому економічні закони зумовлені властивостями економічного розвитку, а також "Досвідом про людський розум". Який характер природних процесів, такий і характер людської діяльності. Поняття закону взагалі є одним із ступенів пізнання людиною єдності і зв'язку, взаємозалежності і цілосності світового процесу. Економічні закони - закони мисленого відображення суті економічних явищ і процесів; необхідні, стійкі, постійно повторювальні причинні зв'язки і залежності внутрішньо властиві цим явищам і процесам. Тобто це не "дзеркальне" відображення реальних явищ і процесів на "економічній поверхні", в реальному економічному середовищі, а теоретичне (абстрактне) відбиття їх внутрішньої суті і залежності.

Проблема співвідношення пізнання, мислення з предметом - будь-то природа взагалі, чи економічна реальність - впродовж віків приймала різні форми. Наприклад, в епоху Декарта і Ньютона вона мала форму дуалістичної концепції. Досліджуючи проблему метода, Декарт звертався до мислення як такого і здійснював пошук критерію істинності лише в самому мисленні. Проти його концепції виступив сучасник і супротивник І.Ньютона - Г.Лейбниць. В вирішені цієї проблеми він використав сформульований ним же принцип достатньої підстави - довільне припущення про напередвстановлену гармонію. Пояснюючи свою ідею, він писав: "Душі слідують своїм законам, які існують в певному розвитку сприймання, відповідно з їх благом і злом; а тіла теж слідують своїм законам і існують в правилах руху; проте обидва ці роди существ, абсолютно різні, зустрічаються і погоджуються одне з одним, як два годинника, можливо, абсолютно різні по устрою, але поставлені у повну відповідність"[1]. Проте, ідея напередвстановленої гармонії являла собою лише образний опис можливих умов погодження знання і об'єкта, а не встановлення дійсної причини такого узгодження. За своїми істотними рисами мислення виявляється природним процесом, тобто тотожне природі. Людина не просто взаємодіє з природою, частиною якої вона є сама. В цьому процесі їй належить активна роль. Маючи перед собою об'єктивний світ, вона в своїй практичній діяльності залежить від нього: ним визначає свою діяльність; впливаючи на зовнішню природу і змінюючи її відповідно з раніше пізнаними законами, вона в той же час змінює свою власну природу. Отже, природа виступає по відношенню до людини і як життєвий засіб, і як предмет та знаряддя праці. У цьому зв'язку природа існує для людини як фактор, через який здійснюється зв'язок між її свідомістю та власним буттям. Практичний зв'язок людини з предметами зовнішнього світу здійснюється через працю. Саме жива праця перетворює відношення людини до предметів зовнішнього світу у всезагальне економічне відношення ["Труд...исходный пункт современной политической экономии...абстракция, которую современная политическая экономия ставит во главу угла и которая выражает древней-шее отношение, имеющее силу для всех форм общества..." Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т.46, ч. I, с.41.].

Для пізнання природи законів, в т.ч. економічних законів, принципове значення має питання про співвідношення наукового методу і предмету пізнання. Науковий метод не можна виробити, так би мовити, всередині чистого мислення без зв'язку з предметом. Розгорнуте знання предмету тотожне науковому методу. Метод, писав Гегель, "не є щось відмінне від свого предмету і змісту..." [2]. Тому наукове пізнання включає можливість власного розвитку як на імперичному, так і на теоретичному рівнях. Обидва рівні наукового пізнання не тотожні макро- і мікрорівням економічного розвитку.

Теоретичний рівень економічного знання базується на певній системі економічних категорій і економічних законів. Саме з теоретичного рівня має витоки прогнозтична функція економічної науки. Як відомо, Д.І.Менделєєв розкрив закономірності властивостей хімічних елементів, розмістив їх в залежності від атомної ваги, побудував теоретичну систему елементів, яка дозволила передбачити властивості ще не відкритих хімічних елементів.

Імперічний рівень економічного знання обмежений переважно ситуаційним аналізом, індикативним плануванням і короткостроковим прогнозуванням, не дивлячись на його надмірну математизацію. Не випадково класик політекономії, засновник кембриджської школи А.Маршалл ще в кінці XIX століття писав, що "математичні методи в економіці відіграють допоміжну роль, даючи можливість серйозному економісту у стислій формі виражати власні теоретичні побудови. Загального значення вони не мають..." [3]

Повертаючись до визначення поняття економічного закону, мусимо відзначити, по-перше, що воно є видовим поняттям, якому притаманні риси родового поняття, тобто закону взагалі. По-друге, поняття економічного закону має власні специфічні ознаки, якими воно відрізняється від родового поняття. Внутрішній зміст економічних законів, як і всієї сукупності економічних відносин і категорій, становить людська праця в її різноманітних вимірах - робочого часу, вартості, грошей.

Економічні закони, як і всі інші закони розвитку суспільства, мають об'єктивний історичний характер. Значить, разом з розвитком економічних процесів і явищ розвиваються і економічні закони: змінюється їх прояв, набуваючи більш досконалих і універсальних форм, інтенсивність дії тощо. Проте суть їх залишається незмінною. Для "зміни" економічних законів необхідно змінити матеріальні умови виробництва, сили природи. Замістить же сили природи людською працею так же неможливо, як не можна замістити кілометри тонами. Тому, як в промисловості, так і в землеробстві людина може лише користуватися силами природи, якщо вона пізнала їх дію і полегшувати собі це використання за допомогою різноманітних машин, знарядь тощо. Тому людство в кожний даний момент ставить перед собою лише такі завдання, для вирішення яких уже існують, бодай в зародку, необхідні матеріальні умови. До останніх відносяться всі матеріальні умови, необхідні для того, щоб процес виробництва міг відбутися.

Прогресивний розвиток будь-якої економічної системи забезпечується виключно завдяки творчій людській праці. Вона вносить творче начало в кожний послідуючий процес виробництва, постійно засвоює сучасні знання до того як вони будуть матеріалізовані в продукті - результаті праці. Висока якість праці полягає в об'єктивувації спрямованості споживчих якостей, формуванні властивостей, якими кожна річ може бути корисною в послідуючих процесах споживання, в т.ч. і промислового споживання. Продукту праці, як наслідку, породженому даною причиною, передаються нові елементи з новими пов'язуючими їх відносинами. Це забезпечує безперервний зв'язок між цивілізаціями і поколіннями людей.

Таким чином, в кожний даний момент результати попередніх процесів виробництва опосередковують реалізацію живої праці, як її предметні умови, з одного боку, а з іншого - сама жива праця опосередковує процес їх матеріалізації як споживчих вартостей, зберігає їх в якості елементів певного новоутворення. Взаємодія цих факторів процесу виробництва являє собою суттєвий момент причинно-наслідкової зумовленості динамізму кожного технологічного способу виробництва. До того ж, зберігати вартість раніше вироблених засобів виробництва через приєднання їх вартості до нових продуктів є природний дар діючої робочої сили, живої праці, дар природи [4].

Беручи до уваги той факт, що економічні закони мають історичний характер, слід визнати що і фактори, що зумовлюють їх дію, також мають історичний характер. Зокрема, час виступає в формі суспільного робочого часу. Як і час взагалі, він має лише одну спрямованість: від минулого до майбутнього. Людство завжди осмислює минуле в інтересах дня сьогоднішнього і тим самим визначає перспективи майбутнього. Тому, як для кожної окремої людини, так і для суспільства в цілому, його буття і майбуття залежить від економії часу. Закон економії часу є першим економічним законом. Важливим фактором, зумовлюючим його дію, є науково-технічний прогрес. Під його безпосереднім впливом змінюється не лише наповнення, а й навіть сприйняття часу (порівняй народи розвинутих країн з людьми, які мешкають в так званих країнах, що розвиваються). Праця, яка застосовує більш досконалі засоби виробництва, є більш продуктивною і ефективною і вимагає меншої кількості робочого часу для задоволення потреб людини, суспільства. Підвищення продуктивності праці зумовлює зменшення суспільно необхідного робочого часу, як на виробництво одиниці, так і на виробництво всієї маси товарів, послуг.

Завдяки цьому створюються об'єктивні передумови для скорочення тривалості робочого дня, збільшення неробочого часу, в т.ч. вільного часу. Вільний час - продукт прогресуючого розвитку виробництва, продуктивних сил суспільства - є сам почасти багатством, почасти часом задоволення вищих потреб людини, суспільства. Розширення умов для розвитку продуктивних сил, самої людини в усіх її вимірах зумовлює дію іншого економічного закону - закону піднесення потреб.

Таким чином створюються умови для розширеного відтворення, зростання добробуту людей, розвитку суспільства в економічному, соціальному, політичному, духовно-освітньому вимірах.

Прогресивний розвиток продуктивних сил, як передумова і наслідок розв'язання протиріччя між виробництвом і споживанням, поглиблює процеси суспільного поділу праці, кооперації та обміну, які зумовлюють розвиток і функціонування товарного виробництва. Вартість товару стає фундаментальною категорією. Кожне благо, що виробляється, виробляється лише як вартість. Саме тому благо уніфікується з іншими благами незалежно від мотивів і мети виробництва. Товарної форми набувають не лише результати виробництва, а і його фактори - робоча сила і засоби виробництва. Починають діяти закони товарного виробництва: закон вартості, цін, закони грошового обігу. Товарні відносини розповсюджуються в усьому суспільстві на всіх рівнях. Під їх впливом розвиваються функції торгівлі, грошового обігу, кредиту без чого неможливий ринок, конкуренція. Всі товари обмінюються відповідно до суспільно необхідних витрат робочого часу, які і визначають вартість товару.

Згодом обмін починає регулюватися не власно вартісними пропорціями, а цінами виробництва. Останні включають в себе не лише суспільно необхідні затрати робочого часу, а й певний прибуток. Вартісних характеристик набувають блага невиробничого походження, які по суті не мають вартості, але на ринку, який характеризується попитом і пропозицією, одержують певну ціну. Отже на "економічній поверхні" - на ринку ціна і являє собою прояв закону вартості. Вартість - узагальнений вираз явища ціни.

Дія закону грошового обігу визначає кількість грошей, необхідних для того, щоб процес обігу безперервно відбувався. Вона (кількість грошей - К) визначається відношенням суми цін товарів (Ц) до числа оборотів однойменних одиниць грошей (О). На величину маси грошей впливають і інші фактори, в т.ч.: продаж товарів у кредит (Кр), взаємне погашення платежів (Вп), сума платежів, по яких настав строк оплати (С). Приймаючи все це до уваги, кількість грошей, потрібних для обігу, визначається формулою:

К = (Ц + С - Кр - Вп) / O

Таким чином, закон вартості - закон руху товарного виробництва - регулює розподіл праці і засобів виробництва між різними галузями виробництва. В умовах хаотичного розвитку виробництва його дія модифікується в закон додаткової вартості - абсолютного закону капіталістичного способу виробництва. К.Маркс розкрив не лише тайну природи додаткової вартості, але й шляхи ї перетворення в прибуток, а останнього - в середню норму прибутку.

На цій підставі він стверджує, "що скрізь, де утворюється середній прибуток, а значить, і загальна норма прибутку, ..., цей середній прибуток не може бути нічим іншим, як тільки прибутком на середній суспільний капітал, прибутком, сума якого дорівнює сумі додаткової вартості, і що ціни, одержувані шляхом надбавки цього середнього прибутку до витрат виробництва, не можуть бути нічим іншим, як тільки вартістю, перетвореною в ціни виробництва" [5].

Як бачимо, і на цьому наголошувалося на початку, закон вартості, як і інші економічні закони, має всезагальний характер і в той же час модифікує свою дію відповідно до зміни економічних умов - розвитку продуктивних сил, що виявляється в поглибленні суспільного поділу праці, кооперації, товарного обміну. Історичний характер його дії полягає в тому що "обмін товарів по їх вартостях або приблизно по їх вартостях вимагає значно нижчого ступеня, ніж обмін по цінах виробництва, для якого конче потрібен високий ступінь капіталістичного розвитку" [6].

Крім того, для розуміння сутності закону вартості - основного закону товарного виробництва - важливо відрізняти ринкову вартість від індивідуальної вартості окремих товарів та послуг. Індивідуальна вартість деяких товарів та послуг може бути нижчою або вищою їх ринкової вартості - у випадку, коли для їх виробництва потрібно менше або більше робочого часу. Ринкову ж вартість треба розглядати як середню вартість товарів, вироблених у даній сфері виробництва, або як індивідуальну вартість товарів, що виробляються при середніх умовах даної сфери при умові, що вони становлять критичну масу товарів та послуг останньої.

Виходячи з розуміння закону вартості, як узагальнюючої категорії товарного виробництва, можна визначити економічний зміст ринку, ринкових відносин, що включають: відношення між попитом і пропозицією товарів та послуг; між споживчою вартістю і міновою вартістю товарів та послуг; між товарами і грішми, покупцями і продавцями; між виробниками і споживачами навіть тоді, коли останні представлені третіми особами - торговцями.

Вивченню економічних законів завжди приділялась значна увага. Якщо мати на увазі нашу колишню державу - СРСР, їх систематичне вивчення співпадає з періодом становлення, так званої, радянської економічної науки - з кінця 20-х років минулого століття, коли було створено курс політичної економії Островітяновим К.В. разом з Лапідусом І.А. В п'ятому виданні свого підручника (1930 р.) вони, зокрема, розглядали дію закону вартості в межах державного планування. Тому можна стверджувати, що Островітянов К.В. і Лапідус І.А заклали підвалини, які впродовж десятиріч залишалися "наріжним каменем" соціалістичної, точніше - радянської економічної школи і економічної теорії. Зокрема, до останніх років існування СРСР протиріччя (штучне!), яке вони заклали в існуючи освітні програми всіх рівнів середньої і вищої освіти, наукові концепції і теорії залишались нездоланими, науково не розв'язаними. Це, з одного боку, не дозволяло побудувати моністичну систему економічних відносин і адекватну їй систему економічних законів, тобто створити дійсно наукову, а не політизовану і ідеологізовану економічну теорію - політичну економію, а з іншого - побудувати наукову модель поступового, сталого соціально-економічного розвитку. Тому всі економічні реформи, які намагалися здійснити в СРСР, по суті, зводилися до обмеження дії закону вартості, суцільного одержавлення, адміністрування, свідомого і планомірного управління суспільним виробництвом, до речі, як і всіма іншими сферами суспільного життя. "... Свідоме і планомірне регулювання Радянської держави, - писали І.А. Лапідус і К.В.Островітянов в підручнику "Политическая экономия в связи с теорией советского хозяйства" у 1930 р., - зводиться до того, що воно, рахуючись з законом вартості і використовуючи його, спрямовує його дію у русло зміцнення і розвитку елементів радянського господарства" [7]. Пропорційність в радянському господарстві "досягається поєднанням планового керівництва з законом вартості. При цьому визначна роль знаходиться на боці планового керівництва" [8].

Значно пізніше в одній із своїх книжок К.В.Островітянов писав: "Всебічне врахування і найповніше використання закону вартості... необхідна умова планового керівництва народним господарством" [9]. Але як це практично здійснити радянськими методами не пояснював. На той час багато існувало і інших думок щодо ролі закону вартості в радянській економіці. Але все це суттєво не впливало на напрями реформування радянської економіки.

Ситуація радикально не змінилася навіть за умов "демократизації і гласності". Наголошуючи на необхідністі кращого використання в умовах розвинутого соціалізму таких "економічних важелів", як ціна, собівартість, прибуток, кредит, головний ідеолог ЦК КПРС М.Горбачов вважав, що цього замало. Таке обмеження означало б "приниження таких корінних принципів і переваг соціалізму, як плановий характер нашої економіки" [10] . Означений дуалізм в розумінні "соціалістичної системи господарювання" по суті означав не що інше, як суб'єктивізм, волюнтаризм, нехтування об'єктивними економічними законами. Дуалістичний підхід до проблем розвитку радянської економіки завжди заважав послідовному здійсненню економічних реформ в напрямі демократизації, розвитку ініціативи, підприємництва, зумовлював низьку економічну ефективність виробництва, постійне відставання у науково-технічній сфері. За цих умов актуальним залишався заклик: "Економіка повинна бути економною!"

Для використання дії економічних законів, як і інших об'єктивних законів, недостатньо лише їх пізнання. Сам процес пізнання, яким би глибоким він не був, істотно не впливає на активність предметно-перетворювальної діяльності людини. Необхідні суспільно-узгоджувальні дії ["Це міф, начебто економіка ринків може бути результатом стихійної гри економічних сил і політики держави..., - стверджує лауреат Нобелівської премії французький економіст М.Алле, - Реальність полягає в тому, що економіка ринків невід'ємна від інституціональних рамок, в яких вона працює". Алле М. Економіка як наука. - М., 1995. - С.19.]. Тому для докорінного покращання справ в економіці необхідні відповідні одночасні перетворення у всіх сферах - політичній, соціальній, економічній, правовій тощо; участь в цих перетвореннях все більшої частини людей. Останнє необхідне як противага небезпеці надмірної централізації державного управління економікою.

Свідоме використання дії об'єктивних економічних законів вимагає, передусім, приведення у відповідність системи економічних відносин і юридичних принципів, адекватних цій системі і зафіксованих в основному законі - Конституції країни. Саме тут часто виникають протиріччя і не тільки в країнах з перехідною економікою, коли лише народжується нова система економічних стосунків суб'єктів підприємницької діяльності, а і в розвинутих країнах з ринковою економікою. "В майбутньому, - підкреслює відомий німецький вчений Карстен Херманн-Пилат, - однією з головних проблем постане необхідність значного, більш широкого, ніж до цього часу, врахування в конституції сфери економіки, тобто формулювання чітких правових основ "господарчої конституції", які, у свою чергу, захищають права в господарській сфері. Відсутність цих основ в політичних конституціях всіх країн - одна із найважливіших причин, що зумовлює постійне загострення у відносинах політики і економіки. І політична конституція Німеччини включає лише декілька положень, які можна віднести до господарської сфери" [11].

Про те, що це принциповий, хоч і специфічний момент у розвитку національної економічної системи, засвідчує голова Конституційного суду України В.Скомороха: "Головною проблемою, з якою зіткнувся Конституційний суд України з перших кроків своєї діяльності, стало протиріччя між стратегічним курсом, що його обрало суспільство, і тими глибокими формаційними перетвореннями, що охопили і економічну, і політичну, і соціальну, і юридичну сфери життя. Разом з тим, діє нова Конституція України в умовах ще не переглянутого досі масиву законодавства, який значною мірою законсервував форми економічного, соціального буття, що склалися раніше" [12].

Отже, хоча економічний і юридичний розвиток - процеси нетотожні, вони мають бути синхронізованими у просторі і часі. Кожний з них має власну суть і логіку. Зокрема "економічний розвиток" означає підвищення життєвого стандарту , який включає: матеріальний добробут, освіту, культуру, охорону здоров'я, збереження довкілля, вільний час.

На відміну від економічного, хід "правового розвитку" полягає здебільшого в тому, що спочатку намагаються усунути суперечності, які випливають з безпосереднього переведення економічних відносин в юридичні принципи, і встановити гармонійну правову систему, а потім вплив і примусова сила дальшого економічного розвитку знов постійно ламають цю систему і втягують її в нові суперечності..." [13].

Тому не можна не погодитися з позицією учасника дискусії щодо концепції розвитку законодавства України проф. В.Грищука. На його думку, однією з закономірностей розвитку цивілізованого суспільства є широке використання правових форм в процесі соціальних перетворень. Отже, право, з одного боку, бере участь у реалізації соціальних реформ, а з іншого - право саме зазнає реформи, оскільки мусить бути приведене у відповідність з назрілими інтересами і потребами розвитку суспільства [14].

Оскільки цей процес, як і процес економічного розвитку безперервний, ніколи не припиняється, існують певні об'єктивні вимоги до права. По-перше, в кожній державі право має адекватно відбивати загальне реальне економічне становище. Тому мають рацію інші учасники згаданої дискусії - Л.Грузінова і В.Пеньковський, на думку яких, розвиток законодавства... має засновуватись на реальній соціально-економічній ситуації в Україні, з врахуванням моральних засад суспільства" [15]. По-друге, правова система має "бути внутрішньо узгодженим виразом, який не спростовував би себе в силу внутрішніх суперечностей", бути цілісним і послідовним. Тому, аналізуючи стан, тенденції соціально-економічного розвитку, важливо з самого початку знайти правильну відповідь на питання, що саме спричиняє певні негативні наслідки: неадекватність правової системи загальному економічному становищу країни, чи внутрішня розбалансованість, неузгодженість правової системи? Досвід України, як і всіх інших країн колишнього СРСР, доводить, що трансформація соціалістичної економіки в ринкову вимагає синхронного руху в обох напрямах: більш адекватного відображення системи ринкових (грошово-вартісних) відносин в юридичних принципах та зняття внутрішніх суперечностей правової системи, приведення її у відповідність до "внутрішньо узгодженого виразу", а значить оптимізації інтересів держави з іншими суб'єктами підприємницької діяльності ["Саме тому до економічних функцій права відносять забезпечення... підтримки різноваги між прагненням до задоволення особистого інтересу і потребами суспільства в цілому". Кузнецова Н.С. Шляхи розвитку законодавства України про підприємницьку діяльність. - Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. Київ, 1996. - С.25.]. Тому головною метою законодавчої та виконавчої влади України має бути Державна стратегія соціально-економічного розвитку і відповідна їй Концепція національної правової системи, яка відбивала б реальний стан соціально-економічного розвитку та перспективи розвитку країни. Порівняно з короткочасним чи середньостроковим впливом ринку, державна стратегія соціально-економічного розвитку має стимулювати реалізацію довгострокової мети, в тому числі: структурну перебудову виробництва на підгрунті високих технологій, скорочення енерго-, матеріало-, трудомісткості виробництва, а в кінцевому підсумку - підвищення конкурентоздатності економіки. Для цього необхідно за допомогою правових та економічних важелів подолати розбіжність між короткостроковою зацікавленістю та довгостроковою доцільністю.

Недосконалість існуючої правової бази виявляється в тому, що закони і постанови уряду не мають прямої дії. Тому ті, кому належить їх виконувати замість того щоб відповідно закону діяти, спочатку перетворюють закони в різного роду інструкції, які в кінці-кінців приймаються до виконання. Тільки протягом останніх п'яти років кількість нормативних документів, запроваджених міністерствами і відомствами загальноекономічного блоку, за даними комп'ютерної правової бібліотеки "Закон", складала загальну цифру 13378. В тому числі: Міністерство економіки - 113, Міністерство фінансів - 227, Державна податкова адміністрація - 2536, Фонд держмайна України - 228, Державна митна служба - 95, Державна комісія по цінних паперах і фондовому ринку - 241, Державний комітет статистики - 127, Антимонопольний комітет - 31, Міністерство транспорту - 165. Така законотворча "активність" міністерств і відомств зумовлює море протиріч в законодавчому полі країни, слугує нечистим на руку чиновникам, а не суспільству. Крім того, відомча нормативність складає головну загрозу правам людини, додержанню принципу верховенства закону [16].

Таким чином, на відміну від економічних законів, юридичні принципи відбиваючи їх зафіксований зміст являють собою своєрідний результат, резюме накопиченого досвіду пізнання і практики, які згодом перетворюються у висхідний і спрямовуючий стрижень майбутньої діяльності. Виступаючи своєрідним результатом накопиченого досвіду пізнання і практики, принципи покладаються в основу суспільної цілеспрямованої діяльності, характеризуються соціальною і економічною ефективністю. Вони відбивають, по-перше, рівень розвитку фундаментального знання - системи економічних законів; по-друге, використання цього знання і досвіду попереднього розвитку для цілеспрямованої суспільної предметно-перетворювальної діяльності. Отже принципи формуються і уточнюються в процесі розвитку як самого знання, так і предметно-перетворювальної діяльності людини, суспільства. Це своєрідні "правила гри", поведінки суб'єктів підприємницької діяльності. У зв'язку з цим, як попереджує відомий фінансист Дж. Сорос, слід "розрізняти створення правил гри і гри за цими правилами. Створення правил гри включає колективні рішення, тобто політику. Гра за цими правилами включає індивідуальні рішення, тобто ринкову поведінку. На жаль, цю різницю рідко усвідомлюють" [17].

Необхідно підкреслити, що певні принципи - не лише в основі державної, підприємницької, але і наукової діяльності. Методологічні дослідження не обмежуються лише рефлексією над наукою з метою відкриття правил, стандартів, ідеалів тощо, зумовлених її розвитком, а передбачають розробку відповідних рекомендацій, механізмів, вказівок на можливі загальні шляхи наукового пошуку, або попередження про так звані тупикові напрями діяльності. Крім того, принципи покладаються не лише в основу теоретичної (наукової) або практичної (господарської) діяльності, а і в основу технологічного розвитку. Наприклад, принцип машинного виробництва - розчленовувати процес виробництва на окремі фази, завдяки чому виникає можливість і необхідність широкого використання результатів досліджень в галузях механіки, хімії, інших природничих наук.

На відміну від системи економічних відносин і юридичних принципів, діалектика форм і методів підприємницької діяльності пов'язана з процесами диференціації та інтеграції підприємницьких структур в глобальному конкурентному середовищі з метою найефективнішого використання не лише матеріально-технічних факторів виробництва, людей, капіталу, а й діючої законодавчої бази, яка відбиває загальні умови соціально-економічного розвитку. Суб'єкти господарювання, підприємницької діяльності взагалі, не мають ніякого відношення до створення правил гри, вони лише гравці, які грають за певними правилами - принципами. Тому, на нашу думку, слід погодитись з Дж. Соросом, який застерігає: " Ми повинні розрізняти створення правил гри і гру за цими правилами. Створення правил гри включає колективні рішення, тобто політику. Гра за правилами включає індивідуальні рішення, тобто ринкову поведінку. На жаль, цю різницю рідко усвідомлюють"["Сорос Дж. Криза глобального капіталізму. Відкрите суспільство під загрозою. К.: Основи, 1999, с.25. Відсутність "чітко встановлених "правил гри" справляє негативний вплив не лише на загальну соціально-економічну ситуацію, а й на забезпечення економічної безпеки держави."].

При цьому характерно, що зазначені взаємопов'язані і взаємозумовлені процеси як би по черзі підсилюються і послаблюються, кожний змінюється своєю протилежністю. Звичайно, тут треба зважувати на певну специфіку, яка має місце в різних галузях матеріального і нематеріального (інтелектуального) виробництва. Наростання, підсилення диференціації та інтеграції кожного разу по новому ставить проблему оптимізації розмірів підприємств, співвідношення великих, середніх і дрібних підприємств різних форм власності. Використання застарілих форм і методів господарювання, як і нових революційних, але неадекватних новим умовам виробництва, закономірно супроводжується різними деструктивними процесами, економічними і соціальними збитками. Отже нам належить створити сучасний науково-технологічний комплекс України як взаємоузгоджену систему, яка базується на науковому забезпечені необхідних техніко-технологічних, економічних, юридичних, організаційних та управлінських аспектів її формування і функціонування.

Література

1. Лейбниц Г. Избранные философские произведения. - М.: 1980. - С.242.
2. Гегель. Соч., т.V. - М., 1937. - С. 34.
3. Вестник Российской Академии наук, т. 68, 1998, №4. - С. 314.
4. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т.23. С.213.
5. Маркс К. і Енгельс Ф, т. 25, ч.I. - С.178.
6. Маркс К. І Енгельс Ф, т. 25, ч.I. - С.181.
7. Лапидус И.А., Островитянов К.В. Политическая экономия в связи с теорией советского хозяйства. Изд. 5, 1930. - С. 471.
8. Лапидус И.А., Островитянов К.В. Политическая экономия в связи с теорией советского хозяйства. Изд.5, 1930. - С.473.
9. Островитянов К.В. К вопросу о товарном производстве при социализме. - М.: Изд-во "Наука", 1971. - С.49.
10. Горбачев М.С. Живое творчество народа. - Зб.: Совершенствование развитого социализма и идеологическая работа партии в свете решений июньского (1983г.) Пленума ЦК КПСС. -М.: Изд-во политической литературы. 1985. - С.15.
11. Politekonom. Российско-германский журнал по экономической теории и практике, 2000, № 1(14), с.7.
12. " Урядовий кур'єр". - 2000. - 27 червня. - № 115.
13. Ф.Енгельс у листі Конраду Шмідту. Марк К., Енгельс Ф. Тв., 2-е вид., т.37, с.395.
14. Грищук В.К.Методологічні проблеми правової реформи. - Концепція розвитку законодавства України / Матеріали науково-практичної конференції. - Київ, 1996, с.52.
15. Там же, с.263.
16. Грищук В.К. Методологічні проблеми правової реформи. - Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. Київ. - 1996. - С.53.
17. Сорос Дж. Криза глобального капіталізму. Відкрите суспільство під загрозою. К.: Основи, 1999. - С.25.